ПАСПОРТ Новояричівської територіальної громади Львівського району Львівської області (станом на 01 січня 2023 року)

Центр територіальної громади – смт Новий Яричів

Адреса Новояричівської селищної ради:

Юридична:
80465, смт Новий Яричів, пл. Єдності, 22

Фактична:

80465, смт Новий Яричів, вул. Незалежності, 6
Код 04374134

Електронна пошта: n.yarychiv_rada@ukr.net
 

                                             Загальні відомості про громаду
Дата утворення: 20 листопада 2020 року.
Площа: 222 кв.км – 1,0% від території Львівської області.
Відстані: від смт Новий Яричів до м. Львів автошляхом 25 км.
Кордони: Новояричівська територіальна громада розташована на заході України та входить до складу Львівського району Львівської області. На сході вона межує із Буською територіальною громадою, на заході – з Львівською територіальною громадою, на півночі — з Жовтанецькою та Кам’янка-Бузькою територіальною громадою, на півдні — з Підберізцівською територіальною громадою та на південному заході – з Мурованською територіальною громадою.

Адміністративно-територіальні одиниці:
Селищ міського типу – 2
Сільських населених пунктів – 16

Старостинські округи:

Пикуловичівський старостинський округ – с. Пикуловичі

Борщовицький старостинський округ – с. Борщовичі

Запитівський старостинський округ – с. Запитів

Банюнинський старостинський округ – с. Банюнин, с. Неслухів

Великосілківський старостинський округ – с. Великосілки, с. Малі Нагірці,

с. Соколів, с. Нова Лодина

Дідилівський старостинський округ – с. Дідилів, с. Великі Підліски, с. Хренів,

с. Убині

Старояричівський старостинський округ – с. Старий Яричів, с. Кукезів,

с. Руданці, с. Цеперів

Чисельність наявного населення станом на 01.01.2023 р. – 18 475 осіб (0,7 % від населення області),

                                        у тому числі сільське – 12 528 осіб.

 

КАРТА

                                            

Коротка історична довідка

Смт Новий Яричів. Найімовірніше, назва походить від слова «яр» (на території Яричева спостерігається велика кількість ярів). Перші поселення на території Яричева відносяться до періоду комарівської та висоцької культури (ХV- ХІІ ст. до н.е.). Пізніші поселення – період черняхівської культури (ІІ- VI ст. н.е). Тут також було слов’янське поселення. Археологічні розкопки експедиції ЛНУ ім. І.Франка свідчать, що це поселення існувало у VII – IX ст. н.е.

Зведений Галицько-Волинський літопис в обробці Петрушевича твердить, що давньоруське містечко Яричів засноване в 1370 р. У 1442р. власниками були шляхетні Катерина й Мартин Яричівські. У 1563 р. Журавінські отримали привілей від короля Сигізмунда на заснування містечка із самоврядуванням на магдебурзькому праві. 1695 року місто зруйнували татари. Уже за часів Австро-Угорської імперії з 1789 року цісар Йосиф ІІ відновив привілеї міста. У міжвоєнній Польщі місто мало статус громади Львівського повіту.

У ХІХ ст. і до 1939 Новий Яричів був власністю панів Кшечуновичів. Останній з них – Едуард Кшечунович проживав у панському маєтку, який зберігся до сьогодні і де тепер розміщене КНП «Новояричівська районна лікарня». Будівля біля маєтку служила стайнею (зараз це приміщення КУ «Новояричівський будинок для людей похилого віку та інвалідів»). Протягом 1945-1962 рр. смт Новий Яричів було районним центром.

Смт Запитів. Село Запитів вперше згадується в 1469 році (з 1987р. – селище міського типу), розташоване у центральній частині Львівської області на відстані 15 км від м. Львова.

Версія свідчить, що подорожні, які йшли зі сходу до Львова, запитували мешканців, як найкраще пройти до Львова (село було розташоване серед мокляків). Тому від слова «запитувати» походить назва Запитів.

Площа населеного пункту складає 860,421 га.

На території селища функціонують: заклад загальної середньої освіти І-ІІІ  ст., заклад дошкільної освіти «Барвінок», Народний дім, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека, філія «Ощадбанку», пошта.

 Село Борщовичі. Перша згадка датується 1442 роком. Одна із версій походження назви: за легендою, після знищення поселень на Залузі селяни корчували ліс, заготовляючи дерево на розбудову села. Для них у величезних казанах варили смачний борщ і тому цю місцевість почали називати Борщовичі. За науковою версією академіка Крип’якевича село назвали від давньоруського імені Борш.

Під час проведення археологічних досліджень виявлене поселення пшеворської культури, датоване І ст. н.е.

У 1515 р. село було спалене татарами. Внаслідок татарських набігів село стало жертвою орди і було знову спалене в 1626 та 1648 рр. У 1772 р. село стало державним(камеральним) маєтком, викупленим Вінцентом Потоцьким. У 1808 р. була збудована дерев’яна церква Св. Параскевії. Навесні 1912 р. через пожежу святиня згоріла, збудували тимчасову каплицю і приступили до будівництва нового дерев’яного храму, в 1922 р. храм освятили. У 1848 р. скасували панщину, з нагоди цієї події встановлено пам’ятний знак «Хрест Свободи». У 1898 р. на кошти Софії Семенської-Левицької спорудили костел Благовіщення Діви Марії. 12 липня 1869 р. вперше пройшов поїзд по новозбудованій залізничній колії Львів-Броди.

Географічне положення села Борщовичі вигідне, знаходиться недалеко від м. Львова. Сполучення з великими містами є як автомобільне, так і залізничне.

Село залишилося досить великим і не потрапило в список неперспективних сіл України.

Відомі люди, що народилися у с. Борщовичі: Зиновій Фрис – український журналіст, публіцист; Остап Стасів – кристалофізик, засновник і директор Інституту кристалофізики в Берліні; Едмунд Цечкевіч – польський художник; Богдан Сташинський – завербований агент КДБ, який вбив Степана Бандеру.

Село Пикуловичі. Засноване близько 1242 року. Назва села очевидно походить від основного виду зброї, якою населення оборонялось від нападу татар, і яка виготовлялась самим населенням. Це була «піка», якою кололи ворога.

Перші згадки про село датуються ще з 1464 року. Згідно свідчень тодішніх архівів, село називалось саме як Пикуловичі (ориг. Pyekulowycze). Львівський земський суддя Петро з Бранча та підсудок Іван з Високого свідчать, що італієць Барнаба де Неґроно з Генуї за згодою короля Казимира записав своє село Пикуловичі, Львівського повіту на користь фундованого ним вівтаря у Львівському кафедральному костел. Під час визвольного походу Богдана Хмельницького, військо якого наступали на Львів, у час битви з поляками, село Пикуловичі, як і інші села Львівщини, дуже потерпіло. У 1649 році частина села була спалена, тому, в 1661 році було тільки вісім кметів. Коли селянсько-козацька армія Богдана Хмельницького двічі проходила через село, селяни підтримували і допомагали їй.

Після приєднання Галичини до Австро-Угорщини в 1772 році, село поволі зростає і розбудовується. У 1792 році побудована нова церква, яка організувала духовне життя селян. Парохом був о. Лев-Людовік Малецький. А після нього став о. Іллярій Пачовський 1842 року народження, москофіл за переконанням. О. Іллярій помер в Пикуловичах 30 листопада 1913 року на 72 році життя. При ньому у 1892 році селяни збудували нову цегляну дзвіницю, яка стоїть і по сьогодні.

У 1860 році було закінчено будівництво залізниці. І в 1869 році через село по новозбудованій колії пройшов перший поїзд із Львова до Бродів. З початку XVI ст. у Пикуловичах єдиним власником були каноніки капітулу Львівського кафедрального костелу. Так тривало аж до Другої світової війни. Одним з найвідоміших учасників підпілля ОУН, яке діяло в селах Львівського району, був мешканець села Пикуловичі Іван Лаба, псевдонім «Кармелюк».

Перший колгосп було створено в 1947 році. В 1989 році  була побудована  Пикуловицька середня загальноосвітня школа.

У 1995 році в Пикуловичах була створена сільська рада.

Село Старий Яричів. Перша письмова згадка про село Старий Яричів була зафіксована 1370 р. Село згадується 14 січня 1465 року в книгах галицького суду.

У податковому реєстрі 1515 року повідомляється про неможливість отримання податків з села через зруйнування волохами і татарами. Наступна згадка про село датується 1563 роком.

Дерев'яна церква Введення в храм Пресвятої Богородиці розміщується біля дороги у центрі села. Збудована у 1858 р. на місці попереднього храму, який згорів ймовірно 20 жовтня 1872 р. Існуюча тризрубна триверха церква збудована майстром Іваном Васеньком. На північний-захід від неї розташована двоярусна дзвіниця з 1863 р.

Церква є пам'яткою архітектури місцевого значення. В реєстрі нерухових пам’яток перебуває під охоронним номером 1924-М.

Село Кукезів. Вперше згадується у писемних джерелах 1438 року. Першими відомими власниками містечка Кукезова (або Кукизова) у Львівській землі була шляхетська родина Гербуртів, що мала саксонське походження. Власником поселення був майбутній белзький каштелян Ян Гербурт, на його прохання в 1538 році король Сигізмунд I Старий надав дозвіл на права міста Кукезову. У XVII столітті як посаг дружини — Реґіни з Гербуртів — містечко отримав Станіслав Жолкевський. Пізніше містечко перейшло до Собеських. 1699 року Константій Владислав Собеський з дозволу короля Августа II надав Кукезову привілей на магдебурзьке право. У привілеї наводився опис герба, який було дозволено вживати містечку: «На червоному тлі поставлений стовпом золотий ключ, обернений борідкою ліворуч».

Після 1772 року Кукезів було приписано австрійським урядом до Львівської округи, а у XIX столітті — до Львівського повіту. 1919–39 — знову у складі Польщі, адміністративно належав до Старояричівської ґміни Львівського повіту Львівського воєводства. В 1939 Кукезів відійшов до УРСР. Від червня 1941 до липня 1944 знаходився під німецько-фашистською окупацією. В околицях до середини 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА.

Село Руданці. Перша згадка про Руданці наявна у четвертому томі збірки «Акти ґродські і земські», саме у документі № 63 від 12 липня 1423 року, яким райці міста Львова засвідчують, що Мишко Творкович з Руданців, колишній солтис Зубри, визнав Яна, власника Зубри, в отриманні грошей за продане солтиство. Наступна письмова згадка про село належить до 1469 року.

Село Руданці засноване на місці поселення ранньої залізної доби. Відомо, що колись на території села видобували болотну залізну руду.

Село завжди відзначалося потягом до освіти й господарництва, колись тут діяла читальня «Просвіти», гуртки «Рідна школа» й «Сільський господар», «Луг», кузня, олійня, збірня сметани.

Село Цеперів. Цеперів вперше був згаданий в 1581 році, щоправда деякі джерела вказують на існування села уже в 1444 році та метрики села з 1405 р. У другій половині XVII століття село разом з навколишніми територіями перебувало у власності польської шляхтанки Катерини Собєської, сестри короля Яна III Собеського.

У XIX – на початку XX ст. село належало родині Стрілецьких.

У 1920-х рр. у селі активно діяла місцева філія патріотичного тіловиховного товариства «Сокіл», ліквідована у 1930 році.

До 1940 р. на території села знаходилися також поселення (колонія) етнічних поляків Едвардівка (пол. Edwardówka) та хутір Цепухи (пол. Cepuchy).

У 1940-х рр. в районах довкола села активно діяло підпільне угрупування ОУН–УПА Михайла Стахура (Стефка).

Село Великосілки. Перша згадка про Желехів відноситься до 1393 року. Звідки походить сама назва села відповісти важко. Вважається, що назвали село на честь власника його – Михайла Желеховського, який і похований в селі біля колишнього костела. У 1948 році село було перейменоване у с.Великосілки (так як був Желехів Великий і Желехів Малий).

        Наше село має видатних вихідців села. Це, зокрема: Вантух Мирослав Михайлович-наставник, хореограф танцювального ансамблю ім.Вірського, Герой України, Мельник Григорій- доцент медичних наук, Демцюх Зеновій Миколайович- керівник хорової капелли «Антей», Филимон Курчаба –єпископ Української греко-католицької церкви, Куртяк Євген Григорович-письменник – романіст, Возний Теодозій Михайлович – доктор філологічних наук. В селі плідно працював різьбяр Мельник Ілля, який виконав різьбярні роботи у церкві Великомучениці Параскевії іконостас та проповідчицю 1906 рік. Куртяк Богдан Михайлович – доктор ветеринарної медицини, Регенчук Володимир Володимирович - доктор ветеринарної медицини, Зубик Софія Василівна – кандидат технічних наук, Флячок Володимир Михайлович - доцент математичних наук, Бурлака Микола Якович –депутат Верховної Ради СРСР X X-XI –го скликань, Осуховський Олег Іванович – депутат Верховної Ради двох скликань.

Село Малі Нагірці. Перша згадка про с.Малі Нагірці відноситься до 1352р. Чергова згадка про село датується 1423 роком.

  Коли західноукраїнські земля були під владою Австро-Угорщини у с.Малі Нагірці була цегельня, а також броварня.

1 квітня 1944 року , біля села , невідомі злочинці замордували  Степана Навроцького (українського стегматика) та Йосифа Стернюка. На місці, де загинув С.Навроцький, поставлено і освячено хрест.

У 1876 році  коштом мецената Ладинського і добровільних пожертв  збудований храм  святого Архистратига Михаїла ПЦУ( М). Іконостас храму виготовлено різбярем Михайлом Наконечним у 1909 році.

Село Соколів. Перша згадка про с. Соколів відноситься до 1456 р. Чергова згадка про село датується 1515роком. Власником села був Михайло Кай відомий як Меховицький.За часів другої Польської республіки одним з членів Повітового народного комітету був селянин Петро Кашуба. 16 серпня 1944 року НКВС провів акцію примусової мобілізації чоловіків до Червоної армії.

Село має видатного вихідця: Безхлібник Василь Михайлович- громадсько-політичний діяч, тереновий провідник ОУН Німеччини, редактор, публіцист. Священник о.Олександр Содомора (1933-1977рр).

В селі знаходиться пам’ятник архітектури дерев’яна церква Собор Святої Богородиці ПЦУзбудована у 1677 році, відновлена 1932 році.

Село Нова Лодина. 1 січня 1925 року з села Малі Нагірці Кам’янко-Струмиловського повіту вилучино присілок Лодина–Нова і утворено самоврядну одиницю. Назва села походить від її власників Ладинських.

Село Неслухів. Село Неслухів розташоване з правої сторони автостради Львів-Буськ-Рівне-Київ, на віддалі 32км. від Львова. Стара назва села Неслухів-Неслихів, бо пішло від вислову"ні слуху-ні духу". Неслухів-одне з найстаріших селищ Галицько-Волинського князівства. В IХ-ХI ст. в князівстві було чотири селища: Пліснеськ, де народилась княгиня Ольга, Неслухів, Ріпнів, Судова Вишня.  Знахідки археологічних досліджень на території села, які проводив польський археолог Кароль Гадачек, датуються часами до н.е. Через Неслухів проходив торговельний шлях з Римської Дакії до Західного Бугу і Бугом до Прибалтики. Неслухів був на перехресті важливих доріг, що добре збереглись на австрійських мапах.

  При в'їзді до села красується двоповерховий  палац, який раніше належав родині Дідушицьких. Останнім власником маєтку (до1939р.) був Станіслав Дідушицький (1888-1960рр.).  С.Дідушицький створив дослідну агрокультурну станцію, де вирощували саджанці плодових дерев, троянди, які до 2-ої св. війни продавали в країни Західної Європи. Після Другої світової війни, протягом 1944-1945років у Неслухові триває формування і розвиток машинно-тракторної станції МТС. На початку 50-х років Неслухівська МТС стала потужним господарством, яке обробляло землю в усіх навколишніх колгоспах. В МТС працювали люди з Неслухова та навколишніх сіл. З 1946р. паралельно з МТС в селі діяв радгосп-плодорозсадник ім.Калініна, який також розмістився на полях графа Дідушицького. 29.06.1959р. в с.Неслухів, на базі колишнього плодорозсадника було засновано Львівську Дослідну Станцію Садівництва. Вона була підпорядкована Інституту Садівництва Української Академії Аграрних Наук. Адміністративний корпус розмістився у палаці, який колись належав графу Тадею Дідушицькому. Станція стала центром науково-методичної зони, що включає 5 областей ( Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська). Основними завданнями колективу станції  були виведення і виділення нових сортів шляхом селекції і сортовивчення, розробка агрозаходів, призначених для вирощування сталих високих врожаїв плодів і ягід, вдосконалення систем захисту рослин від шкідників і хворіб в умовах західного Лісостепу України,  зокрема Львівщини. Господарство станції мало плодово-ягідний профіль. По ягідництву Львівська дослідна станція садівництва займала одне з перших місць в СРСР. В 70-х р. в селі був збудований і розпочав роботу цех, на якому виробляли соки і пюре. Сировиною для виробництва був урожай станційних садів.

    В 2007р. наш односельчанин Гимон Михайло Миколайович в палаці відкрив  історико-краєзнавчий музей «Скарби Галичини», де зберігаються пам'ятки матеріальної й духовної культури нашої місцевості.

Відомими людьми села Неслухів є: Дідушицький Тадеуш (1841—1918) — посол Галицького сейму. Король Михайло (1856—1925) — український адвокат, посол Галицького сейму, делегат Української Національної Ради ЗУНР. Лозова Оксана Євгенівна — відома українська письменниця. Сологуб Ірина (1885—1972) — українська співачка (сопрано). Євген Новосад — відомий український психіатр. Шестопал Зінаїда Андріївна — відомий український селекціонер. Шестопал Сергій Якович (1938—2009) — науковець, директор Львівської дослідної станції садівництва.

Село Банюнин. Історія заснування с.Банюнин невідома, але в архівах збереглися такі відомості:  “Банюнин” (Ваnunin) згадується в джерелах вперше в 1440 році, коли Іван Банюнинський (Banununckuu)  виграв процес в князя Михайлі з Вільшаниці. За реєстрацією 1515р. частина Банюнина була розорена татарами і тільки 3 (три) лани остались зеленими. За ілюстрацією   1578 року частина села Банюнин належала Миколаю Герберту з трьома ланами і ставом та одним загородником.

  В  1850 році після скасування панщини в с.Банюнин було землі 1371 морг, з того пані Кароліні Веберг належало 456 моргів. Решта землі була  селянська і приходська. Панами  поступово були:  Зельський, Гарбер, Вітлін, Піштинський, який продав землю Розенбергу (приблизно в 1877 році). Після продажу маєтку Розенберга, останній перепродав землю пані Трускальовській Розалії, яка пізніше розпарцелювала всю землю. В 1920 році через с.Банюнин вела наступ 1-ша  кінна армія С.М.Будьонного на село Борщовичі. В 1939 році, коли визволялась Західно-Українська земля від панської Польщі, в с.Банюнин був організований Тимчасовий комітет.

    На час німецької окупації було вигнано на каторгу до Німеччини близько 20 чоловік.

 Колгосп в села Банюнин був створений 12 вересня 1948року і в честь приходу радянських військ в село, господарство було названо : колгосп ім.17 вересня. В 1984 році було розпочато будівництво газопроводу. Газ пущено 5 серпня 1986 року.

Видатні земляки:

Зеновій Назаркевич – завідувач кафедри біохімії у Львівській зооветеринарній академії. А також  вихідцями з села Банюнин були:  Олег Романів – голова Товариства ім.Шевченка у Львові, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент Академії Наук України, Іван Катерина – художник. Іван Панас- директор Фрезінського авіазаводу.

Село Дідилів. Перша згадка, датована 22 січня 1398 року, у якому Ян з Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський, свідчить, про те, що Войцех з Сулимова обміняв село Дідилів на 2 села Пашка з Яричова: Дново і Дрогошів.

У 1508 році в Дідилові було збудовано дерев'яний замок, який простояв до 1620 року, коли його спалили турки.

У селі народилися такі відомі люди: отець Данило Іванович Танячкевич (6 листопада 1842 – 21 квітня 1906, с. Закомар'я) ― український греко-католицький священник, громадсько-політичний діяч–народовець, публіцист, почесний член «Просвіти», посол до Австрійського парламенту. Парох с. Закомар'я (1875–1906); Бакович Петро (7 серпня 1893 – 16 червня 1978, Нью-Йорк, США) ― сотник Армії УНР i УГА, крайовий командант Української Військової Організації; Швагуляк Василь Іванович (1 грудня 1930 – 6 січня 2014) ― український господарник, директор Красноїльського ДОКу, Сторожинецького лісокомбінату, Кам'янка-Бузького лісопаркетного комбінату; створив музей; Швагуляк Михайло Миколайович (нар. 1936) — український історик, фахівець з модерної історії європейських країн.

Село Убині. Поблизу села було виявлено поселення бронзової доби (ІІІ - кін. ІІ тис. до н.е.)

В 1845 р. в селі жило 400 осіб, була каплиця Св.Косьми і Дем'яна, а пізніше - церква, яку збудував уродженець Кам'янки Струмилової Іван Васенко. 1909 р. Убині мали двокласну школу з українською мовою навчання, читальню з відповідною крамницею й позичкову касу. Сучасне населення Убинь налічує близько 180 жителів.

Відомий уродженець – Гунько Степан Миколайович — український науковець, професор, кандидат технічних наук, ректор та завідувач кафедри Української академії друкарства, заслужений працівник народної освіти України.

Село Хренів. Найімовірніше назва села походить через велику кількість хрону у даній місцевості. За роки радянської влади село в документах називали «Хрінів». 1989 р. селу повернули історичну назву.

Серед відомих людей Стечинський Андрій — український актор, режисер і драматург, народився у селі.

Село Великі Підліски. Село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Населення становить 221 осіб. Проживав о. Володимир Кучабський 12 березня 1901,— священник УГКЦ, катехит, науковець, письменник і редактор католицької преси. Парох села у 1934–1935 роках.

 

СИМВОЛІКА НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

смт Новий Яричів                                

                           

     

смт Запитів

             

           

Село Борщовичі

                      

 

Село Пикуловичі

                        

 

село Неслухів

             

 

село Кукезів                           село Соколів                         село Великосілки

                                                                                                   (Желехів)

            

 

Природні ресурси /корисні копалини

           Територія Новояричівської селищної ради багата своїми річками, а особливо приваблює громаду відома річка Полтва яка протікає на території села Борщовичі і впадає до Західного Буга. Через населені пункти смт Запитів та смт Новий Яричів протікає річка Яричівка або як називають в народі Яричівський канал. Населені пункти с. Кукезів, с. Дідилів та с. Убині омиває річка Думна (Думний потік, Думниця, Ременівка), а річка Капелівка охопила територію смт Запитів. Через с. Великосілки протікає річка Семен (Грицкова), а через село Нова Лодина - р. Горпинка або Острувка.

Наявність багатого водного фонду є сприятлива для помірного клімату, а більшість опадів припадає на теплий період року, що забезпечує привабливі умови для земель громади.

             Не менш привабливий і лісовий масив Новояричівської громади. ДП «Львівський лісгосп», ДП «Буське лісове господарство», Кам’янка-Бузьке ДЛГП «Галсільліс» належним чином слідкують за станом лісу, що дає можливість мешканцям громади насолодитися хвойними надрами в межаж громади.

На території громади наявні такі корисні копалини як торф, пісок, глина.

 

 

Структура земельного фонду

 

Територія, усього	22000,0	га
у тому числі сільськогосподарські угіддя	7924,0	га
рілля	2924,96	га
пасовища	3400,0	га
ліси	2961,60	га
парки	13,00	га
землі водного фонду з них площа ставків	111,1 94,75	га га
землі житлової забудови	83,35	га

 

Бюджет

 

До загального фонду бюджету Новояричівської селищної ради у 2023 році надійшло 166 782 120,67 тис. грн. податків та трансфертів.
Відсоток виконання планових показників дохідної частини бюджету Новояричівської селищної ради становить 105,57% - 88 767 552,19 тис. грн. при плані 84 080 485,00 тис. грн. Перевиконання – 4 687 067,19 тис. грн.
 

Фінансові та кредитні установи

№ з/п	Назва	Кількість філій	Кількість відділень	Чисельність працюючих
1.	АТ «Ощадбанк»         у тому числі:   ТВБВ №10013/0231 філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» (смт Новий Яричів, вул. Незалежності, 16)   ТВБВ №10013/0237 філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" (смт Запитів, вул. Київська, 117)	2     1       1	-     -       -	6     2       4

 

Промислові підприємства

 

смт Новий Яричів - 15

ТзОВ «Монарх» – харчова промисловість;

ТзОВ «Новояричівська плетильна фабрика» – виробництво інших текстильних виробів технічного та промислового призначення;

ПП «Ярич» – ткацьке виробництво;

Концерн «Містшляхбуд» – будівництво мостів і тунелів;

ТзОВ «Укрфлор» – деревообробна промисловість;

ЛТД «Вектор плюс» – виробництво обладнання зв'язку;

ПП «АВЕРС КАПІТАЛ»

ТзОВ «Західтрансбуд»

ТзОВ «Світ тепла»

Львівська обласна громадська організація інвалідів « Інститут соціально-правових технологій»

ФОП Залуцький Р. І.

ФОП Ткач О. В.

ФОП Сільник А. С.

ФОП Чернюк В. М.

ФОП Кіт Р. Р.

 

смт Запитів - 11

ПрАТ «Фірма «Нафтогазбуд» – будівництво нафтогазопроводів;

МПП фірма «Ерідон» – торгівля насіння, засоби захисту рослин і добрива;

Дочірне підприємство «Савсервіс Карпати»;

ВАТ «Львівська товарно-сировинна фірма «Львівресурси» – оренда офісних та складських приміщень;

ТзОВ «Топос Плюс» – оренда складських приміщень;

ТзОВ «Алькоре» – виробництво паперових гільз;

ТзОВ «Шольц – Транс» – збір метелолому;

ТзОВ «МРТ 65» – асфальтний завод;

ТзОВ «Кадет» – транспортні перевезення;

ТзОВ «Західно-українське монтажне управління» – будівництво;

ТзОВ «Італ-Трак» – ремонт автомобілів.

 

с. Старий Яричів - 18

ФГ Озеро – риборозведення;

ФГ  Карпов – риборозведення;

Сільник М.Й. – риборозведення;

ТзОВ Агрохолдинг Грін Плант – вирощування і реалізація плодових ягід;

ТзОВ САТП-1 – ремонт вантажних автомобілей;

КФ Ярич – харчова промисловість;

ТОВ «Яричів» – харчова промисловість;

ПАТ «Львівобленерго» – землі енергетики;

ТзОВ ЛЕМБЕРГМІТ – м’ясопереробна промисловість;

ПП Укрпалета – деревообробна промисловість;

Бобиляк Р.С. – землі не с/г промисловості;

ТзОВ «Ден-Сервіс» – оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням;

Заболоцький С.В. – ремонт вантажних автомобілей;

ФОП Балюк П.Б. – технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів(автомийка);

ТзОВ «Сектор газу» - заправка балонів вуглекислотою;

ТзОВ «ВЕНД» - ремонт вантажного автотранспорту;

ТзОВ «Віста» - автоперевезення, ремонт вантажного автотранспорту.

 

с. Борщовичі – 4

Індустріально-комерційне підприємство «Міміком» – майстерня по виготовленню металевої фурнітури;

Цех пошиття взуття – Я.С. Вархола;

Деревообробний цех – Коцьо О.Я.;

ТзОВ «ЗБС «Еко-Дім» – будівельні суміші.

 

с. Банюнин – 5

ТзОВ «РІСОІЛ» - виробництво олії та тваринних жирів;

ПП «Торговий дім «Янталія» - виробництво олії та тваринних жирів;

ТзОВ «Промінвесттехнологія» - виробництво інших машин і устаткування спеціального призначення, н. в. і. у.;

ТзОВ «АГРОТРАНС СЕРВІС» - вантажний автомобільний транспорт;

ТзОВ «ЕКОНИВА» - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур  і насіння олійних культур.

 

с. Пикуловичі - 1

ПП «Бонус» - виготовлення бруківки.

 

с. Неслухів - 1

ФОП Антонів М.В. – виробництво спіднього одягу.

 

Дідилів – 5

ТзОВ «БІОТОП ЗАХІД ГРУП» - виготовлення пелетів;

ТзОВ «Ефективна відгодівля тварин – Захід» - виробництво корму для тварин;

ТзОВ «Грінфіт» - виробництво корму для тварин;

ТзОВ «Академія кормів» - торгівля і реалізація корму для тварин;

ФОП Ониськів О.М. – зерносушильний коплекс.

 

с. Убині – 1

ТзОВ «Агроном центр» - виробництво м’яса свійської птиці.

 

с. Великі Підліски – 2

ТзОВ «ДЖІ ПІ АГРО» - вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників, замороження;

ТзОВ «ЮОН» - виробництво пластикової продукції.

Сільське господарство

Кількість діючих агропромислових формувань, всього	20	один.
У тому числі:
Фермерські господарства	12	один.
Інші суб’єкти господарювання	8	один.

ТзОВ «Агро-ЛВ-Лімітед» (с. Старий Яричів, с. Дідилів, с. Великосілки)

ФГ «Кушпіт» (с. Запитів, с. Убині)

ТзОВ «Агро-Лан» (с. Убині)

ФГ «Спадок» (с. Великосілки)

ФГ «ВІ-БО» (с. Великосілки)

ФГ «Україна-1» (с. Великосілки)

Процик Дмитро (с. Великосілки)

ФГ «Пролісок» (с. Великосілки)

ФГ «За Дубком» (с. Великосілки)

ФГ «Богдановичі-КБО» (с. Старий Яричів, с. Кукезів, с. Руданці)

ФГ «Еліт Мілк» (с. Старий Яричів)

ТзОВ «ЦЕНТРАЛ ПЛЕЙНС ГРУП Україна» (с. Великосілки)

ТзОВ «ГЕРМАН-АГРО» (с. Убині, с. Банюнин)

ТзОВ «Барком» (с. Борщовичі, с. Пикуловичі)

ТзОВ «ДЖІ ПІ АГРО» (с. Старий Яричів, с. Великі Підліски))

ТзОВ «Банюнинське» (с. Банюнин)

ФГ «Агро Престиж» (с. Дідилів)

ФГ «Явір» (с. Дідилів)

ФГ «Український стандарт»  (с. Пикуловичі)

ФГ «Кульматицьких» (с. Пикуловичі)